Дзеркало, театр украинской традиции

Театр української традиції „Дзеркало” розпочав свій творчий шлях на початку 80-х років як театральний гурт київського андеграунду у підвалах будинку на Татарці, де брати Володимир і Віталій Петранюки згуртували навколо себе робітничу молодь, яка прагнула мовою театрального мистецтва долати атмосферу задухи, що панувала в тоталітарній країні. У 1989 році головним управлінням культури міста Києва було прийнято рішення про створення професійних театрів-студій, серед яких був і Театр-студія «Дзеркало», який отримав державний статус. Театр мав експериментальний характер і ставив поетичні вистави, а пізніше перетворився у театр вулиць і майданів. Жартівлива музична програма „Було та загуло” перетворилася у велику виставу, без якої не обходилося жодне свято на Київщині.
Театр „Дзеркало” грав свої вистави у Лондоні і Новосибірську, Шербурзі і Парижі, Варшаві і Кракові. Дванадцять років театр жив і творив на землі польській, пропагуючи українську культуру. За цей час актори співпрацювали з видатними митцями, такими як: Єжи Гофман у фільмі „Вогнем і мечем”, Казимиром Куцем у фільмі „Слава і хвала”, Мартою Мешарос у фільмі „Доньки щастя”. Про „Дзеркало” знято три фільми на польському телебаченні, а п’ять касет і п’ять компакт-дисків – це творчий доробок акторів театру „Дзеркало”.
2004 року театр повернувся до Києва, де сконцентрував сили на новому напрямі – відродженні духовного спадку рідного народу, втіленні етнічних та фольклорних образів у музично-драматичних виставах і з першого січня 2006 року розпочав здобувати розголос як театр української традиції „Дзеркало”.

Театр української традиції „Дзеркало” є єдиним українським драматичним театром на лівому березі Дніпра міста Києва і за чотири сезони сформував коло своїх глядачів з мешканців Дніпровського, Деснянського і Дарницького районів. Головним контингентом театру „Дзеркало” є молодь. У зв’язку з цим театр і формує свою репертуарну політику, адресуючи свої вистави молоді і юнацтву. Головним завданням своєї творчості колектив театру вбачає у тому, щоб популяризувати найкращі зразки української класики і сучасної національної літератури і драматургії серед студентів і школярів.